СТИСЛИЙ
ОГЛЯД НОВОГО
РЕЖИМУ
ЗАХИСТУ АВТОРСЬКОГО
ПРАВА І
Суміжних
ПРАВ В
УКРАЇНІ
Ірина
Паліашвілі,
Президент
Російсько-української
юридичної
групи, П.A.
(Вашингтон,
Київ, Москва)
Зміст
I. Вступ
II. Революційні
зміни в
національному
законодавстві
III. Україна
приєднується
до основних
Угод з питань
ПІВ
IV. Заходи
щодо
боротьби
проти
піратства в
галузі
оптичних
носіїв
інформації
I. Вступ
2001 ріку був надзвичайно напруженим для України в галузі прав інтелектуальної власності («ПІВ»). Нажаль найголовніші новини були негативними, оскільки Україна була визнана одним з найбільших в світі порушників прав інтелектуальної власності в галузі піратства в сфері оптичних носіїв інформації, і Урядом Сполучених Штатів проти неї були запроваджені значні санкції. Крім цього, незважаючи на численні обіцянки Уряду України щодо вирішення цієї проблеми, Україна неодноразово не виконувала вимоги, встановлені Українсько-американським планом спільних дій, Урядом США і міжнародною індустрією стосовно боротьби проти піратства.
Ці негативні події, які були широко висвітлені засобами інформації, нажаль кинули тінь на значний прогрес, зроблений Україною в 2001 році щодо законодавчого режиму в галузі ПІВ, як стосовно національного законодавства, так і участі в міжнародних угодах з питань ПІВ. В цьому контексті можна сказати, що руйнівна проблема піратства має також певні позитивні наслідки: Україна зробила значний крок на її шляху до встановлення ефективної, довгострокової юридичної бази для захисту ПІВ, і досягла безпрецедентного прогресу порівняно з іншим країнами СНД.
II. Революційні
зміни в
національному
законодавстві
Можна сказати, що 2001 рік був роком революційних змін в національному законодавстві України з питань ПІВ, що матиме довгострокові наслідки не тільки в Україні, але також і в інших країнах регіону. Найбільш визначні досягнення в цій галузі викладені нижче:
(а) Прийняття нового Закону "Про авторське право і суміжні права";
(б) Прийняття нового Кримінального Кодексу, який містить дві статті з питань захисту ПІВ;
(в) внесення змін до статей Адміністративного Кодексу з питань ПІВ;
(г) внесення змін до статей Митного Кодексу з питань ПІВ;
(д) Прийняття Парламентом нового Цивільного Кодексу, який містить окрему Книгу IV з питань ПІВ.
З цих п'ятих документів, новий Закон "Про авторське право і суміжні права" ("Закон про авторське право") можна вважати найбільш важливою і прогресивною подією в галузі захисту ПІВ в Україні. Прийняття Закону про авторське право проходило в дуже важких умовах, до його прийняття Радою Президент двічі накладав на нього вето. Його остаточний текст було підготовлено в тісній співпраці з міжнародними організаціями з питань ПІВ, він відображає найбільш сучасні і прогресивні міжнародні стандарти в цій галузі, в тому числі відповідає вимогам Угоди TRIPS. Його основні положення:
§ Поширення ретроактивного захисту стосовно авторських прав;
§ Запровадження вперше ретроактивного захисту на суміжні права;
§ Скасування відомого застереження щодо суспільного надбання, зробленою Україною під час її приєднання до Бернської Конвенції;
§ Надання національного режиму захисту іноземним виробникам фонограм шляхом внесення змін до документу про вступ України до Женевської Конвенції;
§ Значне посилення захисту власників прав шляхом запровадження ряду профілактичних заходів, в тому числі участі власників прав в перевірках, а також надання судам прямих підстав для винесення ухвал про застосування тимчасових засобів захисту за їх власною ініціативою або за ініціативою власника прав ще до подання цивільно-правового позову;
§ Запровадження більшої прозорості, яка вимагає опублікування інформації про порушення авторського права, а також про винесення відповідних судових рішень;
§ Значне посилення механізмів забезпечення виконання вимог і захисту ПІВ.
Новий Кримінальний Кодекс містить ряд положень з питань ПІВ (статті 176, 177, 229 і 231), які не тільки розширюють та посилюють кримінальну відповідальність за порушення авторського права, але також вперше запроваджують кримінальну відповідальність за порушення суміжних прав і прав промислової власності. Однак одним з недоліків положень Кримінального Кодексу з питань ПІВ є те, що застосування кримінальної відповідальності, як правило, дозволяється лише у випадках, коли порушення прав призводить до нанесення матеріальних збитків або одержання доходу в особливо великому розмірі. Ще одна проблема - відносно незначна кримінальна відповідальність за порушення ПІВ.
Зміни до Адміністративного Кодексу (статті 512 і 1633) поширили адміністративну відповідальність на всі випадки незаконного використання будь-яких об'єктів ПІВ і збільшили розмір адміністративних санкцій, в тому числі розширили випадки застосування конфіскації.
Стаття 116-1 Митного Кодексу різко збільшує санкції за порушення митних правил, які стосуються ПІВ (в окремих випадках до еквівалента 27,000 доларів США).
На кінець, 29 листопада 2001 року Парламент прийняв новий Цивільний Кодекс, який містить окрему книгу (Книга IV), присвячену питанням ПІВ. Однак пізніше Президент наклав вето на Цивільний Кодекс в цілому. Підготовка Книги IV Цивільного Кодексу супроводжувалась драматичною концептуальною боротьбою, яка нагадувала аналогічне протистояння в Росії протягом кількох років. Як і в Росії, автори Книги IV розробляли її на базі концепції прямого вичерпного регулювання ПІВ, не залишаючи при цьому місця для спеціальних законів типу Закону про авторське право, а також іншого законодавства з питань ПІВ. Як добре відомо і як було підкреслено в численних зверненнях на адресу Уряду України з боку ВОІВ, ЄС, Уряду США, представників ВОТ і міжнародної індустрії ІВ, ця концепція суперечить прийнятій в усьому світі концепції переважного значення спеціального законодавства в регулюванні ПІВ, в умовах якого цивільні кодекси регулюють лише загальні питання. Після тривалого і складного процесу підготовки, прийнятий остаточний текст Книги IV представляє собою компроміс між цими двома концепціями, містить дуже детальні і надмірні регулюючі положення, залишаючи при цьому місце для спеціального регулювання. Оскільки Президент наклав вето на Цивільний Кодекс і надав Парламенту загальні вказівки щодо внесення в нього суттєвих змін (Президент не висловив жодних конкретних зауважень стосовно Книги IV), в даний час не ясно як буде проведено подальшу роботу над Цивільним Кодексом взагалі і зокрема над Книгою IV, чи знову виникне концептуальний конфлікт стосовно Книги IV.
III. Україна
приєднується
до основних
Угод з питань
ПІВ
В 2001 році Україна значно просунулась на шляху приєднання до основних міжнародних угод і конвенцій з питань ПІВ, в тому числі:
§ Женевської Конвенції про захист виробників фонограм (Закон про авторське право пізніше розповсюдив на іноземних виробників фонограм з держав-членів Женевської Конвенції національний режим і ретроактивний захист );
§ Римської Конвенції про захист виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення;
§ Угоди ВОІВ про авторське право;
§ Угоди ВОІВ про виконання і фонограми.
Ці позитивні досягнення поряд з прогресивними змінами в національному законодавстві дуже наблизили Україну до виконання нею вимог угоди TRIPS в законодавчій галузі.
IV. Заходи щодо боротьби проти піратства в галузі оптичних носіїв інформації
Значно менший прогрес досягнутий в України в галузі боротьби проти піратства, яка включає в себе три основних компоненти:
(а) юридичну базу для захисту ПІВ;
(б) режим регулювання;
(в) виконання і відповідальність.
Як зазначено вище, в Україні успішно вирішено питання щодо першого компонента, тобто створення ефективної і стабільної юридичної бази для захисту ПІВ на основі як національного законодавства, так і міжнародних угод. Однак неспроможність України припинити масивне піратство в галузі оптичних носіїв інформації можна пояснити відсутністю успіхів у вирішенні двох інших компонентів: створенні суворого і ефективного регулюючого режиму державного контролю за виробництвом і розповсюдженням оптичних носіїв інформації, і неефективному здійсненні будь-якого існуючого в даний час контролю поряд із слабким механізмом відповідальності.
5 червня 2000 року Україна і Сполучені Штати підписали План спільних дій щодо боротьби проти піратства в галузі оптичних носіїв інформації в Україні, однак Уряд України постійно не виконує свої зобов’язання за цим Планом.
Протягом двох років Уряд і Парламент працювали над розробкою всеохоплюючого регулюючого закону, який мав встановити суворий державний контроль за виробництвом і розповсюдженням (в тому числі експортом) оптичних носіїв інформації. Україна мала в своєму розпорядженні повний доступ до аналогічного законодавства і досвіду інших держав, в яких проблему піратства була успішно вирішена, таких як Болгарія і Гонконг, а також до міжнародного досвіду в цій галузі, наданого різними міжнародними організаціями і технічними експертами за підтримки Уряду США і ЄС. Однак Закон "Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування" ("Закон про ліцензування"), прийнятий в середині січня 2002 року після двох років широких і добре висвітлених дебатів, не відповідає ряду важливих вимог Плану спільних дій і прийнятих у світі щодо боротьби проти піратства.
Взагалі можна сказати, що Закон про ліцензування значно обмежує державний контроль за виробництвом і розповсюдженням оптичних дисків, навіть після запровадження ліцензування цього виду діяльності, і містить слабкі і недостатні положення про механізми виконання і відповідальності. Можна зазначити зокрема такі основні недоліки Закону про ліцензування:
§ Законодавство з питань регулювання діяльності щодо оптичних носіїв інформації включає в себе поряд із Законом про ліцензування значно ліберальніший Закон "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ("Загальний Закон про ліцензування"), створюючи таким чином або неузгодженість або пряме протиріччя між двома законами. Внаслідок неясності положень Закону про ліцензування стосовно того, який закон має переважну силу у випадку розбіжностей, а також у зв’язку з тим, що ці два Закони мають різну мету, процес ліцензування і регулювання оптичних носіїв інформації може бути невизначеним і складним.
§ Сфера дії Закону про ліцензування не охоплює всі аспекти виробництва і розповсюдження оптичних носіїв інформації; таким чином значні складові частини цього процесу залишаються неврегульованими. Наприклад: поняття перевезення дисків, сировини і обладнання не включено до визначення терміну "незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, обладнання та сировини для їх виробництва", що означає, що органи контролю не матимуть право вилучати піратські диски у випадку їх виявлення у перевізника (тобто в транспортному засобі) під час перевезення.
§ Ліцензійні вимоги і умови набагато більше послаблені порівняно з тими, які необхідні Уряду для здійснення ефективного контролю в цій галузі.
§ Існують серйозні прогалини в ліцензуванні експорту та імпорту оптичних носіїв інформації, відповідної сировини та обладнання.
§ Проведення Урядом перевірок за участю власників прав, особливо раптових перевірок, які є важливою складовою механізму виконання, суворо обмежено, навіть порівняно з ліберальним Загальним Законом про ліцензування. Крім цього, Закон про ліцензування передбачає відповідальність заявника (припускається - власника прав), за поданням якого здійснюється перевірка, у випадку, якщо в результаті проведення такої перевірки не будуть виявлені зазначені заявником порушення.
§ Відповідальність за порушення вимог Закону про ліцензування є слабкою і недостатньою (наприклад конфіскація дисків, сировини або обладнання - об’єктів правопорушення не можлива), при цьому не передбачено ефективний механізм притягнення до такої відповідальності.
В даний час Уряд працює над розробкою проекту ряду нормативно-правових актів для реалізації положень Закону про ліцензування ("Нормативно-правові акти"), і за умови добросовісної підготовки таких Нормативно-правових актів, деякі з вищезгаданих недоліків можуть бути усунені на підставі положень Нормативно-правових актів. Однак ряд недоліків можна усунути лише шляхом внесення змін до самого Закону про ліцензування. Таким чином, якщо Україна зробить добросовісні зусилля в напрямку створення суворого та ефективного режиму регулювання в галузі оптичних носіїв інформації, навіть на підставі слабкого і недостатнього Закону про ліцензування, вона має можливість досягти успіху шляхом внесення необхідних змін в цей Закон, прийняття ефективних Нормативно-правових актів, а також подальшого суворого застосування цього режиму.